Скіфська ваза
Скіфське чоловіче вбрання прикрашене вишивкою
Жіноче вбрання прикрашене вишивкою
Реконструкція орнаменту золотого шитва. Соколова могила І ст. н.е.
Тема проекту: український рушник — побутова реалія чи витвір мистецтва?
Мета проекту
Домогтися глибокого осмислення учнями значення рушника в житті рідного народу, вироблення духовної потреби берегти його як сімейний скарб.
Формувати національну свідомість, духовну особистість учнів.
Розширити, поповнити знання про традиції використання рушника, його призначення.
Виховувати у молоді усвідомлену причетність до збереження українських традицій.
Закріпити навички щодо використання інформаційних технологій щодо пошуку й подання інформації щодо певної галузі знань чи діяльності.
Виховання в учнів почуття особистої причетності до збереження національних традицій; відповідальності за їх збереження.
Озброєння учнів цілісною культурою організації проектної діяльності, розвиток у них здатності до породження ідей, їхнього аналізу, самостійного прийняття рішень.
Формування в учнів своєї думки, позиції, взаємодії й діалогу в процесі вирішення спільних завдань.
Усвідомлення учнями себе як невід’ємної частини суспільства, в якому підтримується та зміцнюється почуття національного патріотизму, повага до традицій рідного народу.
Формування активної життєвої позиції щодо участі у суспільному житті школи: поширення національних традицій за допомогою засобів масової інформації (публікації).
Девіз проекту
Людське безсмертя з роду і до роду
Увись росте з коріння родоводу.
І тільки той, у кого серце чуле,
Хто знає, береже минуле
І вміє шанувать сучасне,
Лиш той, майбутнє
Вивершить прекрасне!
Актуальність теми
У час відродження духовності, повернення до народних витоків, ми поступово прямуємо до пізнання самих себе, історії свого народу. Повертаємося обличчям до коріння нашої нації, традицій, бо знаємо, що «без коріння нічого не росте, без коріння сохне все живе». Щасливі ми, що народилися в Україні. Тут живуть наші батьки, діди прадіди, тут корінь українського народу. Знати свій народ – це знати мамину пісню, яка посіяла в душу дитини зернята добра, це знати і не забувати батьківську хату, це знати бабусину вишиванку, забуту і розтоптану жорстоким часом. Сьогодні ми повинні знати свої корені та думати про те, без чого не мислиться жоден народ: народні звичаї, традиції, про нашу Берегиню, обереги на рушниках, про наші добрі і славні символи.
Творчий проект «Український рушник: побутова реалія чи витвір мистецтва?» розроблено та подано ученицями 8 Г класу ЗНЗ № 8 Оболонського району м. Києва. В ході проекту було проведено етнографічне дослідження, опитування учнів школи з послідуючим порівнянням результатів, створено учнівську публікацію та презентацію проекту.
Теоретичні відомості
1.1. Історичні відомості про вишивку
Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам'ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, які датують VI ст., при дослідженні показали ідентичність не лише одягу, а й вишивки українського народного костюма XVIII—XIX ст. Арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях про русів зазначив, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам'ятки української вишивки збереглись лише за останні кілька століть, але й цього достатньо, щоб виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, які прикрашали посуд давніх мешканців території України доби неоліту, трипільської культури. На стародавніх рушниках зустрічається хризма — це монограма імені Христа, котра складається з перших букв його імені. А ще дуже давній знак — квітучий хрест і дві змійки, символи мудрості, кажуть, це знак Меркурія. Такі зображення перші християни знаходили ще в римських печерах.
1.2. Види рушників
У давнину рушник, вишитий відповідними візерунками-символами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, прикрашали образи та накривали святий хліб на столі. Крім обрядового значення, рушники мали і чисто практичне застосування. Відповідно до функцій, які вони виконували, рушники мали свої назви. Наприклад, для витирання обличчя і рук — утирач, посуду і стола — стирок, для прикрашення образів (а потім фотокарток, портретів) — покутник, для шлюбних церемоній — весільний, для похорону — поховальний, для пов'язування сватів — плечовий тощо. Рушники були своєрідною освятою початку справи чи її закінчення, так, при зведенні хати рушниками застелялись підвалини, хлібом-сіллю на рушнику освячувався початок жнив, на рушниках опускалась домовина з небіжчиком, рушниками скріплювали купівлю-продаж тощо. Відповідно до призначення рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання.
1.3. Регіональні особливості вишивки
Вишиванням споконвіку займались жінки, які з покоління в покоління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв. Розглянемо вишивки різних районів України.
Полтавські вишивки виконують хрестиком, плутаним хрестиком, подвійним прутиком, зубчиками, мережкою, прутиковою мережкою, виколюванням, довбанкою, верхоплутом, ланцюжком тощо. Візерунки виконують окремими швами і поєднанням кількох швів. Вишивають переважно білими нитками, зрідка — червоними та сірими, візерунок обводять чорними або кольоровими смугами (Додаток 2).
На Харківщині й Луганщині техніка вишивання має багато спільного з вишивками центральних областей, але їм властиві своєрідні поліхромні орнаменти, виконані хрестиком, грубою ниткою, завдяки чому створюють враження рельєфності.
Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивають орнамент червоною ниткою на білому тлі (Додаток 3).
Для північної Волині характерні ромболамані лінії у вигляді стрічок горизонтального або вертикального напрямку, вишиті червоним по білому. У південних районах області переважають рослинні мотиви, шиття хрестиком чи прутиком. Чорний колір у таких вишивках поєднується з найрізноманітнішими комбінаціями червоного (Додаток 4).
Для Чернігівщини характерні білі вишивки із поєднанням прозорих швів із гладдю, інколи геометричний чи рослинний орнамент вишивається із невеликим вкрапленням червоного та чорного кольорів (Додаток 5).
Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент із стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори — білий, коралово-червоний, відтінений чорним, трапляється жовтий і голубий. Виконують вишивку хрестиком, занизуванням, гладдю (Додаток 6).
Подільські вишивки виділяються своїм колоритом та орнаментикою, складною технікою виконання. Для них характерні барвистість і різноманітність швів. Найтиповіша подільська вишивка — кольорова мережка, у різних варіантах повторюються дві основні техніки — хрестик і низь, а також декоративний шов «качалочка». Центральний мотив візерунка подільської вишивки — ромб, розміщений між двома горизонтальними лініями. Трикутник, що утворюється між лініями і ромбом, вишивається скісними лініями у вигляді завитків («баранячі роги»). В орнаментах переважає чорний колір із вкрапленням червоного, синього, жовтого чи зеленого (Додаток 7).
На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками. Такі вишивки рельєфні, із чудовим кольоровим ефектом (Додаток 8).
На Львівщині використовують різноманітні типи візерунків, окремі з яких характерні для всього регіону, інші притаманні лише певним місцевостям. Колористично такі вишивки надзвичайно різноманітні (Додаток 9).
На Буковині, крім геометричних та рослинних мотивів, використовують зооморфні, які вишиваються гладдю або дрібним хрестиком шовком, вовною, бісером, срібними чи золотими нитками, металевими лелітками (Додаток 10).
Гуцульські вишивки відзначаються різноманітністю геометричних та рослинних візерунків, багатством композицій, кольорових поєднань, здебільшого червоного з жовтим та зеленим, причому червоний домінує. Жовтого може бути кілька відтінків, що надає вишивці золотавого відблиску. Типовим для Прикарпаття є густе заливання тла, коли велика кількість дрібних елементів заповнює площину орнаменту і візерунок окреслюється тонкими просвітами (Додаток 11).
Для вишивок Закарпаття характерний мотив «кривуля» у різних техніках виконання. Переважає техніка «заволікання» і вишивання хрестиком, часто використовується вирізування і гаптування. Кольорова гама вишивок широка: червоне поєднується з чорним, при цьому виділяється один із кольорів; поширені як білі, так і багатоколірні орнаменти (Додаток 12).
Півдню України, де населення неоднорідне, властиве поєднання орнаментальних мотивів та вишивальних технік різних місцевостей.
1.4. Символіка в українській народній вишивці
Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на вишивках втрачався, але традиції використання їх не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні, рослинні, зооморфні (тваринні) й відображають елементи символіки стародавніх вірувань, культів (Додаток 13).Півдню України, де населення неоднорідне, властиве поєднання орнаментальних мотивів та вишивальних технік різних місцевостей.
Геометричні орнаменти, наприклад, притаманні всім видам народного мистецтва і всій слов'янській міфології. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне. На основі стародавніх космологічних символів у народі створена своя система назв. Це «баранячі роги», «кучері», «гребінчики», «кривульки», «сосонка», «перерва» тощо. Знаки, які використовують у геометричних орнаментах такі:
Хвиляста лінія — знак Води. Дощ зображують вертикальними лініями, річки, підземні води — горизонтальними, «сльота небесні» — горизонтальними.
Громовник (шестикінцевий хрест у колі або шестигранник) — знак Грому (і Перуна). Використовували як оберіг від блискавки; також є військовим оберегом.
Квадрат (або ромб), поділений хрестом на чотири частини — зоране поле. Якщо всередині є крапки — засіяне поле. Це — знаки Землі і родючості.
Колокрес (хрест у колі) — знак Сонця. Перешкоджає та відводить зло, знак закритості.
Крода («грати») — знак Вогню. Крада — жертовне або похоронне вогнище.
Криж (рівносторонній хрест: прямий або косий) — знак Вогню (і Бога Вогню — Агні).
Місяць — Знак Місяця. Відомі підвіски «лунниці».
Півнячий гребінь з сімома виступами — знак Вогню.
Ріг достатку — знак багатства, достатку.
Ярга (свастика). Інакше — коловорот. Варіантів накреслення існує величезна кількість. Ярга — знак Сонця (і, відповідно, Богів Сонця: Хорса, Дажбога та ін). За напрямком обертання (посолонь/осолонь) розрізняють знак світлого Сонця (сонця Яви) і знак темного Сонця (сонця Нави). Сонце Яви — доброчинна, творча Сила. Сонце Нави — руйнівна Сила. Згідно слов'янських міфів, після заходу Сонце освітлювало Підземелля (Нав), звідси і назва. Ми знаємо, що Сонце вночі не перебуває під Землею, але в наявності руйнівного аспекту у Сонця важко засумніватися. Є таке традиційне трактування визначення напрямку обертання знака: кінці променів загинаються проти напрямку обертання.
Спіраль — символ мудрості. Якщо колірна гамма синьо-фіолетова - потаємних знань. Найпотужніший знак для охорони від усіх темних сутностей тіньового світу — якщо колір червоний, білий або ж чорний.
Трикутник — символ людини, особливо якщо супроводжується невеликими крапочками або колами з боку вершини. Символ людського спілкування.
Рослинний орнамент має в основі лежить культ поклоніння природі, рослині. Зокрема можна виділити Дерево Життя, Світове Дерево, Дерево Роду, Древо, Квітка, Вазон (Додаток 14) — все це наукові та народні назви центрального символу в українській вишивці, особливо рушниках. Древо символізує собою загалом Космос з усіма його проявами. Сягаючи своїм коренем неосяжних глибин витоків, воно розвивається в могутній прямий стовбур (вісь Всесвіту) з кроною, спрямованою вгору. Дерево являє собою безсмертя, нескінченість Життя, його розмаїття. Воно стоїть понад часом (об’єднуючи минуле, сучасне і майбутнє) та простором (будучи центром Світу, включаючи всі плани Буття). Умовно Древо можна поділити на три частини — коріння, стовбур і крону, які співвідносяться з трьома світами: долинним (підземним), земним та горішнім (небо). В той же час на цьому образі відображено дуальність, полярність Світу — поєднання Духа і Матерії. Матерія являє собою коріння, стовбур, гілки (статична форма), як скелет дерева взимку. А Дух — це молоді гілки з листям, квіти, плоди, бруньки (динамічна субстанція), — дерево весною та влітку.
Традиційно Дерево Життя зображують квітучим. Квіти символізують людські життя сьогодення, бруньки – зародки майбутніх поколінь, а плоди — людські діяння, різноманітні у своїй значимості для цивілізації. Дуже часто обабіч Древа зображують багато дрібних елементів різного розміру та форми. Вони демонструють собою загальну життєву силу — ефір, який наповнює собою простір. Древо завжди має яскраво виражену центральну верхню квітку. Вона символізує собою Вогонь Життя, який палає постійно, не згасає, повний енергії. Цей Вогонь оберігається двома світосяйними духами — ангелами (у християнській традиції), або пташками (в народній інтерпретації). Такими ангелами-хранителями виступають також і предки, котрі відійшли з цього Світу, але їхні душі пильно стежать, аби ніщо не зашкодило Родовому Древу.
Найчастіше Дерево вишивають таким, що проростає із «вазона», горщика. Це символічне зображення Дерева Роду, що виросло з гілочки, відламаної від Світового Дерева Життя. Горщик семантично означає першопредка, культуру. Ще в далекі дохристиянські часи Дерево було символом Роду — прабатька всіх богів. Роду часто подають у супроводі Рожаниць — богинь, котрі відповідають за будь-яке народження. Отак стародавня назва бога і його символ перейшли на означення багатьох поколінь, що походять від одного предка.
Вище говорилось про семантику чисел. У зображенні Дерева вона має велике значення. Як правило, Древо має непарну кількість гілок, завдяки двобічній симетрії та єдиній центральній квітці. Але є винятки, коли вишивають Дерева з парою квіток угорі. Найпростішим є зображення Дерева з трьох гілок. Воно відоме здавна, знайдене на кераміці трипільської культури. Значення його, як і Трійці (Три Суті, але не тризуб), — троїстість Світу в процесах творення (Брама), руйнування (Шива), над якими панує Всевишній (Вішну), або Абсолют.
Дерево ніколи не копіює якусь конкретну рослину, її листя, квіти, чи плоди. Завжди це збірний, узагальнений образ, у якому все символічно. Багато мотивів та орнаментів подають схематично маленькі дерева, котрі чергуються за кольором, часом конфігурацією, розміром. Це відгомін давнього культу рослин, дерев, який був як і у наших предків, так і в кельтів, друїдів. Проте, окремі рослини все ж таки впізнаються, і навіть спеціально так вишиваються, що кожному зрозуміло. До таких рослин, що дуже часто супроводжують рушникові композиції, належать виноград, дуб, лілея та інші. До слова сказати, вони також є улюбленими в орнаментах сорочок.
Калина. У сиву давнину її пов’язували з народженням Всесвіту, вогненної трійці Сонця, Місяця і Зорі. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця — Кола. А оскільки ягоди калини червоні, той стали вони символом крові та невмирущого роду. Ось через це весільні рушники, дівочі і навіть парубочі сорочки тяжкі тими могутніми гронами.
У полі калина.
У полі червона, —
Хорошенько цвіте.
Ой роде наш красний,
Роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося,
Бо багацько нас є.
Дуб і калина — мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої. Дуб — священне дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Про калину ми вже говорили як про дерево роду. Отже, хлопці й молоді чоловіки мали на собі чудовий оберіг життєдайної сили свого роду.
Виноград. Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї. Сад-виноград — це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити і плекати дерево їхнього роду. Мотив винограду бачимо на сорочках Київщини, Полтавщини. А на Чернігівщині виноград в’ється на родинних рушниках.
Мак. З давніх-давен на Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, — що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви на весні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищенну пам'ять роду. Дівчата, в сім’ї яких був загиблий, з любов’ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжити свій рід.
Лілія. Таємницю життя приховує в собі і квітка лілія. В легендах квітка лілії — то символ дівочих чарів, чистоти та цноти. Вишита квітка лілії допоможе розгадати таємницю цих чарів.
Якщо пильно придивитися до контурів геометричного узору, то вимальовуються силуети двох пташок — знаку любові та парування. Крім квітки, невід’ємною частиною орнаменту є листок і пуп’янок, що складають нерозривну композицію триєдності. У ній закладено народження, розвиток та безперервність життя. В орнаменті лілію неодмінно доповнює знак, що нагадує собою хрест. Він — магічний, тому й благословляє пару на утворення сім’ї. Адже хрест є прадавнім символом поєднаних сонячної батьківської та вологої материнської енергій. Іноді над квіткою вишиті краплі роси, які також означають запліднення. Та чому ж саме лілія є жіночим символом? А тому, що вона сама є суттю вологої енергії. Це підтверджує й давня назва квітки — крин, — порівняймо цю назву з однокореневим словом криниця.
Ружа. Пишні ружі рясно розквітли на сорочках і рушниках багатьох областей України. Мотив ружі вважається не досить давнім, а деякі дослідники твердять, що зображення цієї квітки було запозичене, ба навіть бездумно занесене з банальних фабричних зразків. Та чи насправді це так? Ружа — улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, адже ця квітка нагадує Сонце. Промовте слово ружа, і ви знайдете в ньому древню назву Сонця — Ра. А може воно означає вогненну кров, бо староукраїнська назва крові — руда. Узори з ружами укладалися за законами рослинного орнаменту, що означало безперервний сонячний круг з вічним оновленням.
Хміль. Узори, що нагадують листя хмелю, відносяться до молодіжної символіки. Крім центральної України, вона поширена на Поділлі та Волині. Хміль дуже подібний до символіки води та винограду, бо несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові. Можна сказати, що узор хмелю — це весільна символіка. Народна пісня підказує, що «витися» — для хлопця означає бути готовим до одруження, так як для дівчини заміж іти — це «пучечки в'язати».
На зооморфних вишивках зображуються тотемічні й солярні тварини, а також звірі, що позначають три яруси «дерева життя». Інколи вишивальниці використовують індивідуальні мотиви, які властиві баченню візерунка певної особи.
Боги
Жінка з піднятими долонями — Мокоша, з опущеними — Лада. Частіше за все їх зображено з оленями з боків. Богині ці ототожнювалися з двома північними сузір'ями — Великою Ведмедицею і Малою.
Живі істоти:
Звичайно, вишивальниці XVIII–XX століть не вкладали в своє шитво первісного змісту старовинних символів. «Ці оздоби й символи вживав український народ, так як і старовинні пісні, колядки, веснянки, купальські тощо, — писав Вадим Щербаківський. — Вживали їх, не питаючи пояснення, лише тому, що «так годиться». Але вишивали, за старими зразками стародавні мотиви, що зберегли відгомони міфопоетичних уявлень про світ наших далеких предків. З цими давніми знаками була пов’язана віра в захист від ворожих сил, рясні врожаї, в численних нащадків, добробут, щастя».
1.5. Кольори – обереги та вампіри
Для українських рушників кінця XIX — початку XX століть притаманні червоно–чорні тони. І в мистецтві рушникової вишивки не завжди так, як у пісні співають: «Червоний — то любов, а чорний — то журба». Бо чорний у нашого народу не завжди асоціюється з сумом. Ось як про символіку кольорів говорив англійський культуролог Віктор Тернер. У нього білий — це молоко матері, червоний — це кров і сонячне світло, чорний — це благодать рідної землі та її плодючості. Отаке розшифрування символіки в дечому притаманне й українцям. А чорний в Україні нерідко асоціюється з чорноземом. На початку минулого століття хімія тільки починала розвиватися, тож із часом від прання на вишитих рушниках нитки чорного кольору втрачали свою яскравість та ставали сірими. Так сірий колір прижився на рушниках, його теж почали вишивати. Але він не став замінником чорного у вишивці. Різнобарв’я ж кольору масово «зацвіло» на українському рушнику вже у післявоєнні роки минулого століття. До цього вкраплення різних кольорів на рушниках зустрічалися вкрай рідко.
Дехто вважає, що кожен колір створює потужну енергетику, яку людина відчуває з допомогою настрою, тому не лише візерунок, а й колір впливає на власника вишиванки.
Червоний підсилює енергію. Найчастіше він присутній на весільних чоловічих сорочках. Такий життєрадісний орнамент символізує любов, пристрасть та агресію. Він стимулює всі функції, надто активним людям його не радять.
Білий — символ кохання та невинності.
Жовтий — означає радість. Підсилює веселий норов і відкритість людини. Такі відтінки переважають на Гуцульщині, і саме гуцули славляться своєю щирістю та комунікабельністю.
Оранжевий розміщували у межах дітородного центру. У вишивках зустрічається нечасто — його більше використовують як акцент, який підсилює життєву енергію.
Вишневий та коричневий вважають енергетично важкими кольорами-вампірами. У вишивках вони не домінують, але на Полтавщині зустрічаються як акценти, бо там формували нитки дубовою корою.
Блакитний, зелений та рожевий символізують духовний спектр. Ці кольори переважають на Поділлі та Бойківщині і вважаються благодатними, сприяють спокійному життю.
Синій символізує воду, тобто жіноче начало. На Київщині на вишивках переважають сині та червоні кольори.
Фіолетовий — найбільш благодатний колір, що тонко поєднує чоловічу та жіночу сутність. З давніх зразків української вишивки відомо, що саме такі відтінки полюбляли діти та вагітні жінки.
Чорний — поглинаючий. Колір закритості, який свідчить про те, що людина прагне замкнутися в собі. Вишивальниці часто трактують його як колір землі, хоча найчастіше одяг із чорним орнаментом вдягали під час посту.
1.6. Музеї українського рушника
У ході проведення дослідження нами були виявлені такі музеї:
А у нашій школі з 2001 року існує музей «Українська минувшина». Його засновниками є вчителі української мови та літератури. В його експозиції, яка доречі, постійно поповнюється, ми знайшли багато вишитих рушників різних регіонів України. Ці експонати були надані як вчителями так і батьками учнів нашої школи. (Додаток 22).
ІІ. Дослідження
Ми провели опитування серед учнів нашої школи.
Було опитано 395 учнів 6-9 класів. 5% учнів вважають рушник реалією побуту, 92% — витвором мистецтва. 3% учнів байдужі до вирішення даної проблеми.
Під час роботи над проектом було створено учнівську публікацію, в якій висвітлено питання дослідження. А також роботу шкільного музею, виставку учнівських робіт «Український рушник», концерт учнів та вчителі в початкової школи, який тісно переплітається з національним вихованням в українських традиціях нашого народу. І нарешті створено презентація за цим проектом.
ІІІ. Висновки
У ході виконання проекту було проведено пошукову роботу з етнографії щодо вивчення особливостей декоративно-прикладного мистецтва різних регіонів України. Зокрема було вивчено питання різнобарв’я, технік виконання та символіки в українській традиційній вишивці на прикладі рушника. Осмислено значення рушника в житті рідного народу: потрібно берегти його як сімейний скарб, оберіг родини, роду і нації вцілому. Також ми розширили і доповнили знання про традиції використання рушника, його призначення.
Роботу на цьому не закінчено. Її буде далі розвинено у створенні й розширенні бази фонду шкільного музею «Українська минувшина». Дослідницька робота зможе допомогти і учнівському, і педагогічному колективам школи у вивченні таких предметів: українська література, історія України, образотворче мистецтво, трудове навчання. А учні початкової школи розширять свої знання з предмету «Я і Україна».
Учасники проекту, ми навчилися працювати з літературою, матеріалами, розміщеними в Інтернеті, вибирати, аналізувати і систематизувати матеріал і необхідну інформацію.
Додаток 1
Зразки стародавньої культури, які зразки вишивки
Додаток 2
Зразки полтавської вишивки
Додаток 3
Зразки вишивки Луганщини, Харківщини
Додаток 4
Вишивка північної Волині
Додаток 5
Вишивка Чернігівщини
Додаток 6
Вишивка Київщини
Додаток 7
Подільські вишивки
Додаток 8
Вишивка Тернопільщини
Додаток 9
Вишивка Львівщини
Додаток 10
Буковинська вишивка
Додаток 11
Гуцульська вишивка
Додаток 12
Вишивка Закарпаття
Додаток 13
Символи в українській вишивці
або 
або 
або 
Додаток 14
Дерево життя
Додаток 15
Музей українського рушника,
м. Переяслав-Хмельницький
Музей українського рушника було створено у 1995 році. Він розташований в унікальній пам'ятці церковної архітектури XVII століття (1651 року) — церкві трьох святителів. Її було перевезено в Переяслав-Хмельницький з села Піщики Сквирського району Київської області.
У колекції музею зібрано понад 4 тисячі рушників. Для огляду експонують лише 300 з різних регіонів: Київська, Полтавська, Чернігівська, Черкаська області, район Полісся. У першому залі розміщені знамениті ткані рушники Переяславщини, які датують XIX ст. Їх орнаментика бере свій початок у прадавні віки. Далі в експозиції представлені ткані поліські рушники, знамениті кролевецькі рушники та всі види рушників різних регіонів України: вишиті, ткані, вишиті «тамбурним швом», монастирські, виготовлені ажурною технікою (довбанкою, вирізуванням, мережкою-витяганкою, мережкою з настилом), рушники, виконані «хрестиком» та ін.
Додаток 16
Музей рушника
в Черкаському національному університеті
імені Богдана Хмельницького
Двадцять років тому в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького відкрили Музей українського рушника. Сьогодні в експозиції цього музею, який його засновниця — професор Світлана Китова — називає полотняним літописом України, на огляд відвідувачів виставлено більше п’ятисот вишитих рушників кінця XIX — початку XX століть. Ще стільки зберігають у запасниках цього унікального музею. Серед зібраних у цьому музеї рушників — вироби майстринь з середнього Подніпров’я. Найбільше із різних районів самої Черкащини, чимало рушників з Чернігівщини, Кіровоградщини, Полтавщини, є рушники з Дніпропетровщини та Житомирщини.
Додаток 17
Музей вишиваних ікон та образів
отця доктора Дмитра Блажейовського
Захоплення сакральним мистецтвом — одна з рис сучасного мистецтва вишивання. Існують старовинні ікони на склі, на дереві, на папері, але от на канві... Виявляється, є і подані в одному з найцікавіших музеїв Львова — музеї вишиваних ікон та образів отця доктора Дмитра Блажейовського, що на проспекті В’ячеслава Чорновола, 2А. Саме тут можна переконатися, що вишивання — це не суто жіноча справа.
За своє довге і цікаве життя отець Блажейовський вишив понад 250 ікон, написав десятки книг, започаткував у мистецтві новий напрям — вишивану ікону й оточив себе гуртом послідовників. А почав він вишивати лише тоді, коли йому виповнилося 60 років.
Вишивку почали впроваджувати в церковний побут від зламу XIX—ХХ століть. Тоді спостерігалося значне самоусвідомлення і самоутвердження українського народу, в т. ч. й у Галичині. Прояви цього у той час спостерігаємо й у сакральному мистецтві взагалі. Наприклад, відчутно «українізовано» одяг Христа й Богордиці в іконах Т. Копистинського, Ю. Панькевича, А. Манастирського, небожителі в них набувають місцевих етнічних рис тощо.
Поряд із зображенням вишиваного одягу на іконах, вишивка з’являється й на реальній літургійній одежі священиків: спочатку лише як геометрично-орнаментальні смуги чи мотиви рослинного характеру, згодом — й фігуративні компоненти посеред цього декору (на опліччях фелонів). Цю тенденцію продовжують вишивані хоругви. Відомо, наприклад, що над проектами таких хоругв працювала й Олена Кульчицька. З’являються й окремі вишивані ікони, але це були радше поодинокі випадки, які можна вважати всього лиш передвісниками такого помітного культурно-мистецького явища, яким є творчість отця доктора Дмитра Блажейовського.
Вишивана ікона у тому вигляді, як пропонує її митець, — культурне явище дещо незвичне, бо класично-традиційний іконопис виконували (і виконують) за іншими, давно усталеними принципами, що набули сили канону. Насамперед треба відзначити досконале вміння вишивальника зберегти у своїх вишивках масштабно-пропорційні відношення у будові постатей. А цього, враховуючи специфіку вишивки хрестиком, — нелегко досягнути, оскільки «провести» гармонійно-плавну лінію такими зображальними засобами неможливо. І треба мати точне око і тонкий естетичний смак, аби створити засобами вишивки такі врівноважено-гармонійні образи, які постають на іконах роботи отця Д. Блажейовського. Цим же пояснюють і продумане та естетично відчуте колористичне рішення цих ікон: кілька відтінків червоних, синіх та блакитних, брунатних, жовто-охристих і тілесного кольору тонів зіставлені так, що важко уявити собі на місці того чи іншого відтінку нитку іншого кольору. Щоразу автор прагне урізноманітнити цей орнаментальний мотив, так само, як і в орнаменті тла, які він компонує сам. Зрештою, й ікони традиційних сюжетів вимагають його творчо-композиційного упорядкування, бо повторення малярського першовзору у вишивці не може бути механічним, враховуючи хоч би уже відзначені специфічні особливості техніки вишивання хрестиком.
Додаток 18
В Сімферополі з'явиться музей вишивки. Крім того, в музей вишивки буде побудований окремий вхід на місці історичного входу в будівлю Етнографічного музею. На ці цілі, а також на реставрацію кімнати Міністерство культури Криму пообіцяло виділити 100 тисяч гривень. «Ремонтувати кімнату почнемо у серпні. У наступному році у нас заплановано створення експозиції. Думаю, до кінця 2012 року ми відкриємо музей », — розповів Юрій Лаптєв. За його словами, музей вишивки стане своєрідним жіночим клубом — майданчиком для спілкування та проведення майстер-класів для вишивальниць Криму різних національностей.
Довідка. Віра Роїк (1911–2010) — відома в Україні вишивальниця, заслужений майстер народної творчості України, заслужений художник Автономної Республіки Крим, член Спілки художників України, Спілки майстрів народної творчості України та низки інших організацій. Родом з Полтавської області, з 1952 року жила в Сімферополі. Володіла 300 видами вишивок, при цьому дотримувалася і пропагувала традиційну українську вишивку. Роботи майстрині експонуються в більш ніж 30 музеях різних країн світу. За визначний особистий внесок у розвиток культури України, багаторічну творчу і педагогічну діяльність Президент України нагородив Віру Роїк званням Герой України.
Додаток 19
Музей вишивки в бібліотеці
міста Херсон
Український народ щедрий на таланти, здібний та обдарований. Якщо творити — то неповторне, захоплююче. Нещодавно працівники бібліотеки-філії № 13 Херсона організували цікавий проект-виставку «А над світом українська вишивка цвіте». За словами Лариси Баєвої, бібліотекаря читальної зали, тема української вишивки дуже зацікавила відвідувачів не лише можливістю споглядання, але й питанням теорії та символіки вишивання. Тому мова на відкритті виставки йшла не тільки про історію вишивки, а й про узори, які, як правило, були не тільки прикрасами, але й оберегами, які захищають людину від злих духів, хвороб та різних напастей. Дуже важливо, щоб діти усвідомлювали, що квітки, птахи, метелики, ромбики, квадратики, хрестики, які оживають на вишивках, мають символічне значення і часто є нашими оберегами, продовжує Лариса Баєва.
Учасники клубу «Сонечко» та «Боріон», які діють при бібліотеці, підготували для присутніх цікаві розповіді про мистецтво української вишиванки. Наприкінці діти мали можливість ознайомитися з виставкою робіт херсонської майстрині Марії Хряпенкової. До речі, приміщення бібліотеки перетворилося на своєрідний музей вишивки — стіни та стелажі були уквітчані рушниками кінця XIX — початку ХХ століття, які надали прихожани Свято-Покровської церкви.
Додаток 20
Музей вишивки і стародавнього одягу,
cелище Буштино
Тячівського району
Закарпатської області
Музей вишивки і стародавнього одягу, розташований у центрі селища Буштино у приміщенні магазину «Художній салон». В ньому зібрано колекцію стародавнього чоловічого і жіночого одягу, вишивок і предметів побуту, що пов'язані з ткацтвом і вишиванням. Всі експонати зібрано по селах Тереблянської долини — Буштино, Вонігово, Ново-Барово, Теребля, Дулово і Кричево.
Ткацький верстат був майже в кожній буштинський родині. В Буштині здавна вважалося, що кожна дівчина повинна вміти виконувати всю ткацьку роботу. Основною сировиною для ткацтва у Буштині були волокна луб'яних культур — конопель і рідше льону та овечої вовни. Обробці рослинної ткацької сировини передує велика підготовча робота, так як отримання конопляних волокон зв'язано з досить трудомісткими тривалими агротехнічними процесами, які залежали від: підготовки грунту, посіву, обробітку та збирання рослин конопель. Обробка їх стебел становить складний процес поетапної підготовки волокон до прядіння.
Стебла дозрівших конопель зв'язують в окремі снопи-горсті і на сонці з сухих конопель вибивають насіння і відвозять у мочило, потічок, болото, так щоб повністю були занурені у воду. А для того, щоб ці снопи-горсті не спливали на поверхню, коноплі прикладають великим камінням і залишають, щоб мокли три тижні — 21 день. Коли коноплі вимокли, тоді їх витягають із води і знову сушать. Майже біля кожної хати в сонячну осінню днину можна було побачити, як біліються під плотами коноплі.
Коли коноплі висохли, тонкі волокна, що утворюють луб, легко відокремлюються одне від одного. Висушені коноплі починають терти на простому верстаті-терлиці, щоб відокремити волокна. Одержані і ще не очищені волокна чешуть — дирьгають на металевій щітці — диргалиці. Із недостатньо очищених волокон — клоча — виготовляють грубе, товсте волокно, мотузки та мішки, а з тонкого і м'якого прядива — повісма — виготовляють тонкі волокна.
Обробка ткацької сировини завжди займала одне з важливих місць серед домашніх занять кожної буштинської сім'ї. Методи обробки передавались з покоління в покоління. Господині знали, що від якості сировини, належної її обробки значною мірою залежать художні особливості майбутніх виробів. Прядіння — заключний етап підготовки волокна до ткацтва. Він складається з двох операцій: формування кужеля з волокон і саме прядіння. З розчесаних волокон коноплі скручують конусоподібні кужелі, навивають їх на дерев'яну прялку — кужілку. З кужеля за допомогою веретена прядуть нитки.
В кінці ХІХ ст. в Буштині заможніші селяни почали застосовувати механічні прялки, які приводились в рух ногою. Прядіння — відповідальний технологічний процес, бо саме щільність скручування ниток, рівномірність їх товщини зумовлюють структуру майбутньої тканини. Наступною стадією підготовки ниток до ткацтва є перемотування: нитки майбутньої основи змотують з веретена на мотовило в мутки. Потім мутки виварюють в золяній воді - золять, а далі перуть і висушують. Просушені мутки перемотують за допомогою замотячок в клубки, частину з яких перемотують на цівки для потикання (за допомогою потака), інші використовують для снування основи. Найбільш давній спосіб снування ниток, яким колись користувались буштинці — по стіні хати, що використовувався до початку ХХ ст. В ХХ ст. стали вживати рамочні снівниці. Насновану пряжу (основу) намотують(навивають) на вал (воротило) ткацького верстата (кросен). На цьому підготовчий процес пряжі закінчувався.
Використовували в народному ткацтві і фабрична бавовняна пряжа (памут), значно тонша і м'якіша від пряжі, виготовленої в домашніх умовах. З неї ткали святкові вироби полотна, або поєднували з конопляною пряжею. Щоб нитки не зсувались з ткацького вала (воротила), то перекладали їх тонкими дерев'яними пластинами (щіпками). В селі споконвіку використовували горизонтальні кросна з бердами від 80 до 120 см. Конопляну пряжу під час ткання треба було час від часу змащувати утеркою — звареною з кукурудзяної муки рідкою масою, щоб краще рухалось по основі бердо. В залежності від технології ткання полотно поділяли на три види: для одягу, інтер'єру і господарських потреб. Завершальна обробка полягала в наданні їм відповідних властивостей. Сувої сирового полотна золили лугом, вибілювали на сонці протягом багатьох днів і розгладжували. Прасування проводилось у такий спосіб: полотно складали вдвоє, накручували на циліндричну палку (качулку) і гладили за допомогою спеціальної лошки з зубцями — мангаловом. Готове виткане полотно відрізали для різних потреб: рушників (отеранників), жіночого і чоловічого одягу, подушок (парен), господарських сумок (бесаг і тайстер), скатертей і покривал (велахів) та інших побутових потреб.
Сумки — здавна суттєвий компонент щоденного і святкового комплектів одягу. Серед групи тканин для сумок можна виділити бесагові — з них виготовлялися різноманітні за формою і величиною перекидні сумки господарського призначення, великі (чередарські) і малі (дитячі) тайстри та чоловічі тайстрини. Мешканці села широко користувалися бесагами для перенесення на плечах різних вантажів. Практичність їх форм зумовлена специфікою життя і побуту селян. Як бесаги, великі тайстри використовувались для перенесення їжі та інших речей на велику відстань від дому: на роботу або в поле.
Малі дитячі тайстри використовувались як шкільні сумки для зошитів і книжок та іншого шкільного приладдя. Чоловічі тайстрини були теж невеликі і однотонного білого кольору, а інколи з вишитими узорами і закривались перекидною частинкою полотна. В цих тайстринах старші мужчини носили піпу (люльку), кресало (запалювальний пристрій), ножик та цілий ряд інших предметів необхідних чоловіку в роботі. Не менш поширеними на селі були домотканні сумки для щоденного користування — тайстри. Як бесаги, так і тайстри в Буштині виготовляли з однотонного білого конопляного полотна, і вони поряд з своїми функціями були доповненням до одягу селян.В інтер'єрі житла тканим виробам належала провідна роль, бо вони створювали своєрідність інтер'єру і були свого роду етнічними символами.
Скатерті — серед предметів домашнього побуту належало особливе місце. Вони мають як гігієнічне, так і декоративне значення в обладнанні житла. З найдавніших часів скатертями застеляли столи. В будні для цього служили переважно гладкоткані куски полотна, або з незначним оздобленням у вигляді кількох кольорових смужок. У святкові дні стіл застеляли скатертями, оздобленими багатим узором.
Рушники — поряд з іншими у групі полотняних тканин вони заслуговують особливу увагу, бо їм належить значна побутова і ритуальна функція в щоденному і святковому житті. Відповідно до практичного призначення домоткані рушники поділяли на господарські (отеранники), обрядові та декоративні (грядкові). Хліб, що лежить на столі, накривали або загортали в спеціально призначену для цього тканину — рушник — пупка.
Покривала — верети, велахи, були однією з невід'ємних частин інтер'єру житла селян, якими покривали постелі в будні й у святкові дні.
Додаток 21
Музей гуцульської вишивки,
с. Зелене Підугорське
Верховинського р-ну
Івано-Франківська обл.
Музей засновано у 2006 році. Тут можна оглянути картини, дізнатись як саме створюється гуцульська вишивка. У музеї діють експозиції з побуту та етнографії. Також є сувенірна крамниця.
Додаток 22
Музей «Українська минувшина»
ЗНЗ № 8 Оболонського району м. Києва
У 2001 році музей було створено силами учнів та кафедри вчителів української мови та літератури.
Текст подала Колногуз Наталія Володимирівна, вчитель СЗШ № 8 Оболонського району міста Києва, під час виконання випускної роботи на курсах підвищення кваліфікації з 14.10.2013 по 13.12.2013.