Тема уроку: канали зв’язку, їх види, мережні пристрої, способи під’єднання до Інтернету, функції провайдера, сучасні сервіси Інтернету (інтерактивне спілкування, форуми, конференції, соціальні мережі), сервіси веб-2.0, геосервіси.

Мета: сформувати в учнів основні поняття мережних технологій, уявлення про канали зв’язку та їх види, призначення і види мережних пристроїв, способи під’єднання до Інтернету та функції Інтернет-провайдера, сучасні сервіси Інтернету, запровадити поняття сервісів веб-2.0 і геосервісів. Після вивчення матеріалу учень

• пояснює:
  • призначення і види каналів зв’язку;
  • призначення мережних пристроїв;
  • функції інтернет-провайдера;
  • особливості сервісів веб-2.0;
  • призначення геосервісів;
• подає приклади:
  • мережних пристроїв;
  • сервісів веб-2.0;
• описує:
  • способи під’єднання до Інтернету;
  • сучасні сервіси Інтернету.

Обладнання: під'єднаний до мережі Інтернет ПК з встановленими ОС і браузером, мультимедійний проектор.

Структура уроку

1. Організаційна частина
2. Актуалізація опорних знань
3. Мотивацiя навчальної дiяльностi. Оголошення теми уроку
4. Виклад нового матеріалу
5. Закріплення вивченого матеріалу
6. Підбиття підсумків уроку, виставлення оцінок
7. Домашнє завдання

Хід уроку

1. Організаційна частина
Вітання з класом. Перевірка присутності і готовності учнів до уроку. Перевірка виконання домашнього завдання.

2. Актуалізація опорних знань
Письмово доповнити речення:

1. Сукупність комп'ютерів та інших пристроїв, з'єднаних каналами передавання даних та певними правилами обміну інформацією — це … комп'ютерна мережа.
2. За розміром охоплюваної території мережi подiляють на … локальні, регіональні та глобальні.
3. За призначенням мережi подiляють на … iнформацiйнi, обчислювальнi та iнформацiйно-обчислювальнi.
4. Інтернет — це … (найбільша відома) всесвітня мережа комп'ютерів.
5. Правила, згідно з якими кодують і передають дані у мережі — це … протокол передавання даних.
6. Основний протокол передавання даних в Інтернетi має назву … TCP/IP.
7. Унікальну адресу комп'ютера в Інтернеті називають … IP-адресою.
8. Розташування сервера у мережі визначає його … доменне ім'я.
9. Уніфікований вказівник на ресур в Інтернеті, що містить назву протоколу доступу до інформаційного ресурсу, типу ресурсу, адресу сервера, на якому його зберігають, назви теки й файлу відповідного документа — це … URL-адреса цього ресурсу.

3. Мотивацiя навчальної дiяльностi
Робота у групах.

Назвіть відомі вам методи (засоби) перенесення інформації з одного комп’ютера на інший. Які переваги і які недоліки вони мають?

Очікувані відповіді: диски CD/DVD, дискета, флеш-карта, комп’ютерна мережа: локальна, регіональна, глобальна.

На уроцi ми розглянемо такі питання:

• канали зв’язку, їх види;
• мережні пристрої;
• способи під’єднання до Інтернету;
• функції провайдера;
• сучасні сервіси Інтернету;
• сервіси веб-2.0;
• геосервіси.

4. Виклад нового матеріалу

Комп’ютерна мережа — це сукупність комп’ютерів, що об’єднані каналами зв’язку, забезпечені комунікаційним (мережним) обладнанням і комунікаційним (мережним) програмним забезпеченням для спільного використання даних та обладнання.

Основне призначення комп’ютерної мережі — забезпечення зручного та надійного доступу користувачів до розподілених спільних ресурсів та організація їх спільного використання.

Комунікація — слово латинського походження — сполучення, передавання. Термін «телекомунікація» означає передавання інформації на велику відстань.

Комп’ютери з’єднують по-різному в залежності від відстані, на якій вони розташовані, та від їхнього призначення. Тому канали зв’язку між комп’ютерами можуть бути різними.

Канал зв’язку — це комунікаційне обладнання, за допомогою якого здійснюють з’єднання комп’ютерів у мережу.

Середовище передавання (лінії зв’язку) — це фізичне середовище, у якому можливе передавання інформаційних сигналів у вигляді електричних, світлових та інших імпульсів.

В залежності від типу інформації, що передається, розрізняють канали цифрові та аналогові.

Наразі інформацію у мережах передають за допомогою електромагнітної взаємодії речовини. Залежно від виду сигналу використовують дротові чи бездротові середовища передавання.

З’єднання комп’ютерів може бути утворене з використанням кабелів для передавання сигналів. У цьому випадку використовують плоский двожильний кабель, коаксіальний кабель, кабель у вигляді двох скручених мідних дротів у захистній оболонці (виту пару) або оптоволоконний кабель.

Якщо з’єднання комп’ютерів у мережу здійснюють за допомогою радіохвиль, то відповідні мережі називаються бездротовими. У таких мережах бездротові пристрої підключають до точки доступу у межах певної області дії зв’язку. А точки доступу підключають до мережі за допомогою усіх доступних засобів звязку. Область дії бездротової мережі може обмежуватися лише однією кімнатою, а може охоплювати й істотно більший простір.

Точка доступу — це пристрій для забезпечення бездротового доступ до мережі за допомогою радіохвиль.

Cтандарти бездротового зв'язку:

• WAP (Wireless Application Protocol — протокол безпроводового доступу). Стандарт для інтернет-комунікації. Застосовують для доступу до Інтернету з мобільних телефонів;

• Wi-Fi (Wireless Fidelity — безпроводова точність). Стандарт для обладнання безпроводових мереж та торгова марка консорціуму Wi-Fi Alliance, до якого входять найбільші виробники комп'ютерного устаткування та обладнання Wi-Fi. Мобільні пристрої (телефони, смартфони, ноутбуки), які оснащено прийомопередавачами Wi-Fi, можна підключати до локальної бездротової мережі та Інтернету. Wi-Fi має обмежений радіус дії (зазвичай 45 метрів у приміщенні та 90 метрів зовні);

• WiMAX, Mobile WiMAX і Mobile-Fi — низка технологій безпроводових мереж, які призначено для використання разом із технологією Wi-Fi або замість неї з метою розширення безпроводових мереж. Зокрема, мережа WiMAX забезпечує кращий доступ до Інтернету, ніж Wi-Fi, та має більшу площу покриття;

• Bluetooth — стандарт для бездротових персональних мереж. Забезпечує обмін інформацією між такими пристроями, як кишенькові та звичайні персональні комп'ютери, мобільні телефони, ноутбуки, принтери, цифрові фотокамери, миші, клавіатури, джойстики, навушники. Зв'язок підтримується на відстані від 10 до 100 метрів (залежно від наявності перешкод).

За фізичною будовою канали зв'язку поділяються на електричні, оптичні, дротові, бездротові.

В залежності вiд можливих напрямiв передачi iнформацiї розрiзняють такi канали зв’язку:

• симплекснi, що забезпечують передачу даних лише в одному напрямку;
• напiвдуплекснi, що дають змогу передавати по черзі дані у двох напрямках;
• дуплекснi, що передають дані одночасно в обох напрямках.

Швидкість передачі інформації — середня кількість інформації, яку передають за одиницю часу. Її вимірюють у бітах за секунду (біт/с), кілобітах за секунду (кбіт/с), мегабітах за секунду (Мбіт/с) та гігабітах за секунду (Гбіт/с).

Пропускна здатність каналу зв'язку — найбільша теоретично досяжна швидкість передачі інформації.

В залежності від швидкості передачі даних розрізняють канали:

• низькошвидкісні — до 19 200 біт/с;
• середньошвидкісні — до 1 000 000 – 10 000 000 біт/сек;
• високошвидкісні — понад 10 000 000 біт/с.

• вита пара (частково захищена від електромагнітних перешкод), швидкість передачі до 10 Мбіт/с, використовують у телефонних мережах і для передачі даних у локальних мережах;

• коаксіальний кабель або кабель із декількох витих пар, швидкість передачі 10–1000 Мбіт/с, використовують у локальних мережах і кабельному телебаченні;

• оптико-волоконний кабель, швидкість передачі понад 1 Гбіт/с (через певну відстань необхідно ставити підсилювачі).

Радіолінії:

• радіоканал, швидкість передачі до 10 Мбіт/с, використовує радіочастоти до 1000 МГц, антени встановлюють на висоті, іноді встановлюють ретранслятори, використовують у радіо і телебаченні;

• мікрохвильові лінії, швидкість передачі понад 1 Гбіт/с, використовують радіочастоти понад 1000 МГц, необхідні пряма видимість і гостронаправлені параболічні антени, відстань між регенераторами 10-200 км. Використовують для телефонного зв'язку, телебачення і передачі даних;

• супутниковий зв'язок. використовують мікрохвильові частоти, а супутник служить регенератором, причому для багатьох станцій. Характеристики ті самі, що у мікрохвильових ліній.

В залежності від режиму використання складного каналу зв’язку розрізняють некомутовані й некомутовані канали.

Некомутованим називають складний канал, який існує протягом певного часу незалежно від передавання інформації.

Комутований канал створюють лише на час передачі кожного повідомлення, а в інший час окремі канали, з яких він складається, можна використати для інших цілей.

Для того, щоб комп'ютер під'єднати до локальної мережі за допомогою мережного кабелю чи радіоканалу, необхідно, щоб його було оснащено мережним інтерфейсом (мережною картою). Мережні інтерфейси виготовляють у вигляді плат або окремих пристроїв (для бездротових мереж). Тип мережного інтерфейсу має відповідати типу середовища передавання.

Важливою складовою комп'ютерної мережі є мережне обладнання:

• маршрутизатор (routers) — пристрій, що сполучає мережі одну з одною;

• повторювач (repeaters) — пристрій, що забезпечує з'єднання двох сегментів однієї й тієї самої комп'ютерної мережі. Вони просто регенерують або повторюють пакети даних між кабельними сегментами. По суті, повторювачі фізично розширюють мережу;

• міст (bridge) — ретрансляційна система, що сполучає канали передачі даних, об'єднує різнотипні канали передачі даних в один загальний;

• шлюз (gateways) — пристрій, що сполучає різні мереживі архітектури. Важливим є те, що шлюз повинен не тільки мати фізичні порти для підключення різнорідних систем, а й «розуміти» різнорідні протоколи, виступаючи для них у ролі «перекладача»;

• комутатор (switch) — пристрій (багатопортовий міст), що здійснює вибір одного з можливих варіантів напряму передачі даних. Різниця між мостом і комутатором полягає у тому, що міст у кожен момент часу може здійснювати передачу кадрів тільки між однією парою портів, а комутатор одночасно підтримує потоки даних між усіма своїми портами. Іншими словами, міст передає кадри послідовно, а комутатор паралельно.

• концентратор або хаб (concentrator, hub)— пристрій, який приймає дані на одному (будь-якому) порту, їх регенерує і відправляє на всі інші підключені до нього порти. Сумарна пропускна спроможність вхідних каналів концентратора вища за пропускну спроможність вихідного каналу, тому головним його завданням є концентрація даних.

Приклад логічного сегменту мережі, побудованого з використанням концентраторів:

Використання мережних пристроїв дозволяє:

• збільшити кількість комп’ютерів та інших пристроїв, об’єднаних у мережу;
• сегментувати трафік, або повний інформаційний потік у мережі;
• з’єднати віддалені дільниці локальної мережі.

Мережне обладнання поділяється на активне та пасивне. Під активним розуміють мережне устаткування, що має певні «інтелектуальні» можливості. Тобто маршрутизатор і комутатор (світч). Пристрої, які просто повторюють електричний сигнал для збільшення відстані з'єднання, або топологічного розгалуження і нічого «інтелектуального» собою не являють, називають пасивним мережним обладнанням.

Отримати більше інформації про мережні пристрої та переглянути їх зображення (фотографії) можна на сайті uk.wikipedia.org.

Форма передавання інформації у глобальних мережах не збігається з формою її подання в пам'яті обчислювальних машин. Тому для підключення комп'ютера до мережі необхідно мати пристрій, який би здійснював перетворення інформації для передавання її локальною мережею. Таким пристроєм є модем (абревіатура, складена із слів модулятор-демодулятор).

Модем — це прилад для перетворення цифрової інформації в аналогову і навпаки.

Модем об'єднує в собі два пристрої: модулятор, тобто перетворювач цифрової інформації в аналогову форму, і демодулятор — зворотний перетворювач. Модеми мають ще й інші функції. Основні з них – це корекція помилок та стиснення даних. Ці функції збільшують швидкість та чистоту передачі інформації.

За конструктивним вирішенням модеми поділяються на:

• зовнішні — у вигляді окремого блоку, підключеного через COM, USB порт або стандартний роз'єм в мережевій карті, зазвичай мають зовнішній блок живлення;

• внутрішні — окрема електронна плата, яку вставляють у один зі слотів на материнській платі.

В залежності від того, для якого каналу зв'язку призначено модем, розрізняють такі типи модемів:

• ISDN — модеми для цифрових комутованих телефонних ліній;

• DSL — модеми для організації виділених (некомутованих) ліній з використанням звичайної телефонної мережі. Відрізняються від комутованих модемів тим, що використовують інший частотний діапазон, а також тим, що по телефонних лініях сигнал передають лише до АТС. Зазвичай дозволяють одночасно з обміном даними здійснювати використання телефонної лінії у звичайному порядку.

• кабельні — використовують для обміну даними спеціалізованими кабелями (приміром, через кабель колективного телебачення);

• стільникові — працюють за протоколами стільникового зв'язку — GPRS, EDGE, 3G, 4G тощо. Часто конструктивно виконані у вигляді USB-пристроя. Такі модеми також часто використовують термінали мобільного зв'язку (мобільні телефони).

• PLC — використовують технологію передавання даних дротами побутової електричної мережі.

Основною властивістю модему є швидкість передавання даних — кількість бітів, переданих за одну секунду. Сучасні модеми передають дані телефонними мережами зі швидкістю 56 Кбіт за секунду і більше. Модеми для інших мереж можуть забезпечувати обмін даними зі швидкістю до 10 Гбіт за секунду.

Комунікаційне програмне забезпечення — важлива складова комп’ютерної мережі, яка забезпечує функціонування мережі. До складу мережного ПЗ входять:

• мережні складові ОС;
• службові програми;
• мережні додатки;
• драйвери пристроїв мережі.

Для отримання послуг у мережі використовуються програми, які, зазвичай, складаються з двох частин:

• клієнтська — надає можливість створити запит;
• серверна — опрацьовує запит клієнтської частини.

Таку технологію побудови програмного забезпечення називають клієнт-серверною технологією.

Для під'єднання комп'ютера до мережі Інтернет необхідно мати комунікаційне обладнання, канал зв'язку та спеціальні комунікаційні програми.

Посередниками мiж клiєнтами та Інтернетом є органiзацiї або приватнi особи, так званi ISP (Internet Service Provider — постачальник послуг Інтернету), або коротше провайдери. Сервер провайдера має кiлька каналів зв’язку, до яких можуть приєднуватися користувачi для доступу до Інтернету. При цьому треба укласти угоду з постачальником послуг Інтернету для того, щоб він відкрив доступ до мережі.

Функції провайдера:

• надання лiнiї зв’язку;
• видiлення необхiдного простору на своєму вузлi для web-сторiнок абонента;
• реєстрацiя iндивiдуального домену користувача;
• надання адреси електронної пошти;
• доступ до iнформацiйних ресурсiв Інтернету.

Залежно від бажань та фінансових можливостей можна обрати один із способів доступу до Інтернет:

• комутоване з'єднання за допомогою аналогової чи цифрової телефонної лінії. Це найпростіший спосіб. Потрібен тільки модем, який перетворює цифрові сигнали, що надходять з комп'ютера, на аналогові при їх передаванні через телефонні лінії, і навпаки, перетворювати аналогові сигнали із телефонної мережі та передавати їх після перетворення до пристроїв пам'яті комп'ютера. Але телефонні лінії мають обмеження швидкості передавання даних;

• постійне з'єднання через виділений канал зв'язку. Виділені лінії забеспечують цілодобове під'єднання комп'ютера до мережі. Це телефонні лінії, які орендують у телефонних компаній, або спеціальні потужні лінії, які дозволяють швидко передавати дані в цифровому форматі (оптоволоконні лінії). Цей спосіб надійний, але дорогий;

• доступ за допомогою мереж кабельного телебачення. Потрібен кабельний модем, який під'єднаний до мережі постійно.

• доступ засобами бездротових каналів зв'язку, що мають нижчу швидкість передачі даних, ніж дротові.

Інтернет складається з мереж рiзного масштабу: великих нацiональних магiстральних мереж, регiональних i локальних мереж. Ці мережі перекривають одна одну. Тому будь-яка пара вузлів пов’язана мiж собою не одним, а багатьма каналами зв’язку. Саме тому Інтернет забезпечує стiйкий зв’язок. У разi руйнування частини мережi пакети iнформацiї можуть обходити ушкодженi ділянки.

Режими iнформацiйного обмiну в Інтернетi — on-line i off-line.

On-line — постiйний зв’язок користувача iз сервером провайдера. Пiд час вiдкриття web-сторiнок, вiдправлення повiдомлень електронної пошти, «перекачування» файлiв користувач лишається пiдключеним до мережi. Вiн може отримувати iнформацiю з мережi i негайно реагувати на неї, тому on-line — це режим реального часу.

Off-line — це режим «вiдкладеного» зв’язку: протягом коротких сеансiв зв’язку користувач передає порцiю iнформацiї або отримує її, а в iнший час комп’ютер вiдключено вiд Інтернету. Це економiчнiший режим, нiж on-line. У режимi off-line, наприклад, обробляють повiдомлення електронної пошти та групи новин.

Сервiси мережi Інтернет
Багато хто з користувачів-початківців вважає, що отримання інформації з певного сайту у вигляді сторінок і є весь Інтернет. Це зовсім не так. Мова йде лише про одну із послуг мережi Інтернет — WWW (World Wide Web, всесвітнє павутиння, веб, тенета).

Сервісом мережі Інтернет називають взаємодію двох програм для обміну інформацією між ними.

Деякі сервіси Інтернет працюють за принципом «рівний до рівного» (Peer to peer, P2P). Сервіси, що працюють за цим принципом лише пов'язують різні комп'ютери для передачі даних напряму, без використання серверів.

Майже всі сервіси працюють за принципом «клієнт-сервер». Одна програма-клієнт формує запит та надсилає іншій — серверу. Сервер опрацьовує запит, формує і надсилає клієнту відповідь. Більшість таких сервісів, зберігають інформацію на серверах, де доступ до неї можуть мати не лише адміністратори сервера.

Сервіси мережі Інтернет поділяють на стандартні (публічні) та спеціальні (доступні обмеженому колу користувачів). Прикладом спеціальної служби є служба для обміну інформацією між банками. Доступ до неї нам закрито.

Найвідоміші сервiси мережi Інтернет:

• E-mail (електронна пошта) — забезпечує можливість обміну повідомленнями однієї людини з іншою або декількома абонентами;

• телеконференції або групи новин (Usenet) — забезпечують можливість колективного обміну повідомленнями;

• FTP (File Transfer Protocol) — забезпечує зберігання і пересилання файлів різних типів;

• Telnet (TErminaL NETwork)) — призначений для управління віддаленими комп'ютерами в термінальному режимі;

• WWW (World Wide Web) — гіпертекстова (гіпермедіа) система, призначена для інтеграції різних мережевих ресурсів у єдиний інформаційний простір;

• DNS (Data Source Name) — система доменних імен, що забезпечує можливість використання для адресації вузлів мережі мнемонічних імен замість числових адрес;

• IRC (Internet Relay Chat) — призначений для підтримки текстового спілкування у реальному часі (chat);

• голосове спiлкування i вiдеоконференцiї — надає можливiсть двом і бiльше абонентам чути i бачити один одного. для проведення аудіо та вiдеоконференцiй абоненти повиннi мати певне обладнання (мiкрофон, динамiки, вiдеокамеру) i програмне забезпечення.

Перелічені вище сервіси є стандартними. Це означає принципи побудови клієнтського і серверного програмного забезпечення, а також протоколи взаємодії, сформульовані у вигляді міжнародних стандартів.

Разом із стандартними сервісами існують і нестандартні, тобто такі, що є оригінальною розробкою тієї або іншої компанії. Як приклад можна подати різні системи типу Instant Messenger (своєрідні Інтернет-пейджери — ICQ, AOl, Demos on-line і т.п.), системи Інтернет-телефонії, трансляцій радіо і відео тощо. Важливою особливістю таких систем є відсутність міжнародних стандартів, що може привести до виникнення технічних конфліктів з іншими подібними сервісами.

Для того, щоб краще уявити собі схему передачі інформації в Інтернет, необхідно було б провести класифікацію сервісів, розділивши їх на групи у відповідності з яким-небудь критерієм оцінки. Проте, з ряду причин, не можна ввести яку-небудь жорстку чи визначену класифікацію. Основна причина цього — унікальність кожного сервісу та одночасна його невіддільність від інших. Кожен сервіс мережі Інтернет характеризується можливостями, частина яких об'єднує його з однією групою сервісів, а інша частина — з іншою групою.

Найбільш придатним для класифікації сервісів Internet є поділ на сервіси інтерактивні (on-line), прямого та відкладеного зчитування (off-line). Ці групи об'єднують сервіси за великою кількістю ознак.

Сервіси, які відносяться до класу відкладеного зчитування, найрозповсюдженіші і найменш вибагливі до ресурсів комп'ютерів та ліній зв'язку. Основною ознакою цієї групи є те, що запит і отримання інформації можуть бути досить істотно (що власне, обмежується актуальністю інформації на момент її отримання) розділеними за часом. До них відноситься, наприклад, електронна пошта.

Сервіси прямого звернення характерні тим, що інформація за запитом повертається негайно. Проте від клiєнта (отримувача інформації) не потребується негайної реакції. До цього типу сервiсiв належить бiльшiсть служб мережi Internet (наприклад, WWW, FTP та iн.).

Сервіси, на яких вимагається негайна реакція на отриману інформацію, тобто отримувана інформація є по суті запитом, відносяться до інтерактивних сервісів. Як приклад iнтерактивного сервiсу можна навести Telnet.

Для кращого розуміння вищесказаного, можна провести аналогію сервісів інтерактивних, прямих та відкладеного зчитування із засобами звичайного зв'язку, відповідно, телефоном, факсом та письмовою кореспонденцією.

Розглянемо характеристику основних сервісів мережі Інтернет.

Електронна пошта (E-mail) — типовий сервіс відкладеного зчитування (off-line). Після відправлення повідомлення, як правило у вигляді звичайного тексту, адресат отримує його на свій комп'ютер через деякий період часу, і знайомиться з ним, коли йому буде зручно. E-mail — це універсальний сервіс. Безліч мереж у всьому світі, побудованих на зовсім різних принципах та протоколах, можуть обмінюватися електронними листами через Інтернет, отримуючи тим самим доступ до інших його ресурсів. Практично всі сервіси Інтернет, які використовують як сервіси прямого доступу (on-line) мають інтерфейс до електронної пошти. Так що користувач, не маючи доступу до інформації, яку подають в Інтернеті в режимі on-line, може отримувати більшу її частину за допомогою дешевої електронної пошти. Найвідоміші поштові сервери: Gmail.com, Bigmir)net, Ukr.net, МЕТА.ua, Mail.ru, HotMail.

Новини мережі Usenet, чи, як їх прийнято називати у вітчизняних мережах, телеконференції — це другий по розповсюдженості сервіс Internet. Якщо електронна пошта передає повідомлення по принципу «від одного — одному», то новини мережі передають повідомлення «від одного — багатьом». Механізм передачі кожного повідомлення схожий на «передачу пліток»: кожен вузол мережі, який отримав якусь нову інформацію (тобто нове повідомлення), передає її на всі знайомі вузли, тобто всім тим вузлам, з якими обмінюється новинами. Таким чином, послане користувачем повідомлення розповсюджується, багатократно дублюючийсь, по мережі, досягаючи за доволі короткі строки всіх учасників телеконференції Usenet у всьому світі. При цьому в обговоренні теми, яка цікавить користувача, може брати участь безліч людей, незалежно від того, де вони знаходяться фізично. Кількість користувачів Usenet доволі велика — за оцінками UUNET technologies, кількість нових повідомлень, які поступають у телеконференції щоденно складає близько мільйона.

Електроннi телеконференцiї являють собою тематичний обмiн електронними листами мiж абонентами. Конференцiя служить для органiзацiї обговорення тих чи iнших питань. Лист, вiдправлений абонентом у конференцiю, присвячену визначенiй темi, надсилається всiм абонентам, залученим до даної конференцiї (пiдписаним на дану конференцiю). I кожен абонент, залучений до будь-якої конференцiї, може одержувати всi листи, якi надходять до неї. Iснують тисячі тематичних конференцiй, присвячених практично будь-яким галузям людської дiяльностi.

FTP (англійською File Transfer Protocol — протокол передачi файлiв) — обмiн даними з вiддаленним ком'ютером. Дозволяє копiювати файли з вiддаленого комп'ютера на локальний комп'ютер i навпаки. У масового користувача найбiльший iнтерес викликають загальнодоступнi FTP-сервери. За традицiєю, на запит iменi користувача при звертаннi до такого сервера треба вiдповiсти anonymous (безiменний). Звiдси з'явилася назва дуже популярної послуги Інтернет: ANONYMOUS FTP, тобто одержання файлiв iз загальнодоступного сервера. Таких серверiв тисячi. Наприклад, фiрми-виробники програмних продуктiв мають свої сервери, на яких можна одержати файли для виправлення помилок, помiчених пiд час роботи програм, свiжу iнформацiю, iнструкцiї i доповнення. На FTP-серверах фiрм-виробникiв апаратного забезпечення завжди можна знайти свiжi драйвери. Є багато спецiалiзованих серверiв iз колекцiями файлiв на будь-який смак. В основi сервiсу передавання файлiв лежить протокол прикладного рiвня FTP.

Telnet — вiддалений мережний термiнал.
Як будь-яке товариство, комп'ютерний свiт має свої бiблiотеки, тобто iснують мiсця, до яких можна звернутися, щоб знайти iнформацiю. Telnet — один iз ключiв до такого пошуку. Це протокол вiддаленого доступу до Internet (частина TCP/IP протоколу). Це найстарiший сервiс Internet. З його допомогою можна «потрапити» на вiддалений комп'ютер мережi, запустити на ньому програму або подивитися вмiст певного файлу. Цей сервіс дозволяє використовувати всi ресурси Internet для прямого з'єднання безпосередньо пiд час роботи з базами даних, бiблiотечними каталогами та iншими iнформацiйними ресурсами, розкиданими по всьому свiту.

Адреса для Telnet може мати такий вигляд:
Cybernet.cse.fau.edu
Fedworld. gov
192. 160.13.1

Telnet адреси можуть бути у форматi назви галузi (наприклад, seabass.st.usm.edu) або у форматi адреси IP (наприклад 120.118.36.5).

До деяких комп'ютерiв можна потрапити лише через визначений порт. Його номер стоїть завжди пiсля назви машини. Це число необхiдно внести в адресу, тому що без нього неможливо приєднатися до машини. Стандартний номер порту — 23:
Seabass.st.usm.edu 23
128. 118.36.5 23
Bbhost.hq.eso.org 6969

Служба WWW
WWW — найбільше всесвітнє багатомовне сховище інформації в електронному вигляді: десятки мільйонів пов'язаних між собою документів, що розташовані на комп'ютерах, розміщених на всій земній кулі. Вважається найпопулярнішою і найцікавішою службою мережі Інтернет, яка дозволяє отримувати доступ до інформації незалежно від місця її розташування. WWW працює за принципом клієнт-сервер: існує велика кількість серверів, які за запитом клієнта надають йому гіпермедійний документ. Такий документ складається із частин з різним поданням інформації (текст, графіка, звук, відео, тривимірні об’єкти тощо). В ньому кожен елемент може бути посиланням на інший документ чи його частину. Такі посилання в WWW організовано так, що кожний інформаційний ресурс в глобальній мережі Internet однозначно адресується, а надісланий сервером документ може посилатися на інші документи на цьому самому сервері, чи на документи на інших комп’ютерах Internet. При цьому користувач не помічає цього і працює з усім інформаційним простором Internet, як з єдиним цілим.

У перекладi з англiйської World Wide Web буквально означає «павутиння, поширене по всьому свiту». Система WWW було створена у 1989 роцi вченими органiзацiї CERN (Європейський центр ядерних дослiджень) у Женевi. World Wide Web спочатку була призначено для використання рiзними групами спецiалiстiв, якi за допомогою її могли отримати доступ до заздалегiдь пiдготовленої iнформацiї. Протягом наступних рокiв система WWW стрiмко розвивалася, ставши найпопулярнiшою службою в Інтернетi. Нинi WWW задовольняє iнформацiйнi потреби найширших верств населення, включаючи сотнi тисяч вузлiв Web. На кожному вузлi можуть розмiщатися тисячi й сотнi тисяч документiв, їхня загальна кiлькiсть у WWW зростає з кожною секундою, тому що їх створює величезна армiя спецiалiстiв i аматорiв у рiзних куточках земної кулi.

Нагадаємо: гiпертекст — це спосiб органiзацiї тексту, графiки й iнших даних, у якому елементи даних пов’язанi мiж собою. Пов’язанi можуть бути як елементи одного документа, так i рiзних документiв. Гiпертекстова структура є основою World Wide Web. Зв’язки (links) у гiпертекстовiй структурi здiйснюються за допомогою посилань. Керуючись ними, користувач може з одного документа викликати iнший, з нього — наступний i т. д. Гiпертекстовi документи у World Wide Web розмiщаються на web-cepвepax. Web-сервери обробляють запити клiєнтiв та повертають їм копiї потрiбних документiв.

Аналогом гiпертексту може бути звичайна енциклопедiя, її том складається з невеликих статей на певнi теми, а в кожнiй iз них можуть мiститися посилання на iншi статтi. Якщо вас зацiкавила стаття, вказана в посиланнi, ви можете за ним звернутися до потрiбного тому. Прикладом гiпертекстової системи є довiдкова система ОС Windows.

Гіпермедійний документ, HTML-документ, веб-документ, інтернет-документ чи інтернет-сторінка — це одне й те саме поняття.

DNS (англійською Domain Name System) — це мережний сервіс, що дозволяє перетворювати доменні імена (буквенні) в IP-адреси (цифрові) і навпаки. Цей сервіс дуже важливий для роботи Інтернету, бо для з'єднання з вузлом необхідна інформація про його IP-адресу, а людині простіше запам'ятовувати буквені (зазвичай осмислені) доменні адреси. Спочатку перетворення між доменними та IP-адресами в Інтернет здійснювалось з використанням спеціального текстового файлу hosts, який складався централізовано й автоматично розсилався на кожну з машин у своїй локальній мережі. З розвитком мережі виникла необхідність в ефективному, автоматизованому механізмі, яким і стала DNS.

IRC (Internet Relay Chat) — це сервiс, що надає можливість користувачам «розмовляти» один з одним через увесь свiт. IRC дозволяє людям, якi знаходяться навiть за тисячi кiлометрiв один вiд одного, вести дiалог або цiлу конференцiю в режимi реального часу. IRC працює за принципом «клiєнт-сервер». З одного боку, знаходиться центральний комп'ютер, що пропонує визначений сервiс (у даному випадку IRC), з iншого боку, програма клієнт, що цей сервiс використовує i дозволяє пiдключитися до сервера. Усi повiдомлення i вказывки, що надсилають, проходять через ланцюжок серверiв, поки не дiйдуть до спiврозмовника. Серверами IRC є великi i швидкодiючi комп'ютери (найчастiше UNIX-Workstation), що виконують головну роботу на IRC. Сервiс IRC використовує протокол TCP/IP. Практичну реалiзацiю сервiсу здiйснює програма mIRC, призначена для ведення розмов в Internet у реальному часi. Розмова ведуть у текстовому режимi.

VoIP (Skype) (англійською voice over IP) — технологія передачі медіа даних у реальному часі за допомогою сімейства протоколів TCP/IP. IP-телефонія — система зв'язку, при якій аналоговий звуковий сигнал від одного абонента кодують у цифровий вигляд, стискають і пересилають по цифрових каналах зв'язку до другого абонента, де проводять зворотні дії — декомпресія, декодування і відтворення аналогового сигналу. Ви мабуть звертали увагу на паузу, коли розмовляли з кимсь за допомогою Skype. Саме під час цієї паузи виконують стискання та пересилання вашого зображення та голосу. Це одна з небагатьох служб, що використовує принцип взаємодії комп'ютерів «рівний до рівного» (Peer to peer, P2P).

Останнім часом швидко розвиваються сервіси Інтернету, які отримали узагальнену назву сервіси Веб 2.0. Цей термін сьогодні означає філософію подання інформації у веб-орієнтованому середовищі та побудову інформаційних відношень. Термін було запроваджено 2005 року американським видавцем О’Рейлі (O’Reilly Media) для означення сукупності тенденцій у розвитку веб-технологій на противагу технології Веб 1.0, яка показала свою нежиттєздатність.

Веб 2.0 (Web 2.0) — друге покоління мережевих сервісів Інтернету. На відміну від першого покоління сервісів (the mostly read-only Web) Веб 2.0 (the wildly read-write Web) дозволяє користувачам спільно діяти — обмінюватися інформацією, зберігати посилання та мультимедійні документи, створювати та редагувати публікації, тобто відбувається налагодження соціальної взаємодії. Тому технології Веб 2.0. ще називають соціальними сервісами Інтернету.

Згідно з Тімом О‘Рейлі «Веб 2.0 — це не просто інтеграція сервісів, це ідея використання колективного розуму». Веб 2.0 базується на кількох технологіях, на основі яких і розробляються сучасні веб-ресурси. Такими технологіями є:

• AJAX (англійською Asynchronous JavaScript and XML — aсинхронний JavaScript та XML, мови програмування та розмітки веб-сторінок) — технологія побудови веб-сторінок, при використанні якої можливе динамічне перезавантаження частини вмісту веб-сторінки при перегляді її у вікні браузера. Іншими словами, ця технологія дозволяє самостійно змінювати вміст сторінки;

• RSS (англійською Really Simple Syndication — дійсно просте об’єднання) — технологія експорту гіпертексту з одних ресурсів на інші, що використовується для отримання узагальнених коротких повідомлень з сайтів, які цікавлять користувача — стрічок новин;

• FOAF (англійською Friend of a Friend — друг друга) — технологія, що забезпечує користувачам можливість оформлювати підписку на отримання нових матеріалів від тих користувачів, дані яких занесено до так званих «списків друзів»;

• трекбек (англійською track back — шлях назад) — технологія надсилання повідомлення на сервер про встановлення гіперпосилання на деякий ресурс цього сервера та автоматичного формування зворотного гіперпосилання.

Відмінності Веб 2.0 і Веб 1.0

веб як платформа

ресурси Веб 2.0 використовують для створення документів (презентацій, електронних таблиць, флеш-проектів тощо), які можна зберегти як на локальному комп’ютері, так і он-лайн. Багато ресурсів Веб 2.0 розробляють як програми, що працюють на веб-сторінках. Вони отримали назву веб-додатки. Їх розміщення в мережі звільняє користувача від потреби встановлення відповідних програм на локальний комп’ютер. Прикладом є використання он-лайн словників та перекладачів;

mash-up (англійською mash-up — змішування)

функціональність ресурсів Інтернету розширюють за рахунок додавання нових сервісів до вже наявних, попередні розробки знаходять застосування у нових ресурсах. Так, на багатьох веб-сторінках можна побачити гаджети для відтворення відео, при цьому самі відео-фрагменти та механізми керування ними містяться на інших веб-ресурсах;

«колективний розум»

користувачі беруть активну участь у створенні та оцінюванні контенту ресурсу, спільно реалізують певні проекти, а не лишаються пасивними споживачами чужого контенту. Прикладом є веб-енциклопедія Вікіпедія, вміст якої створюють та покращують спільними зусиллями усіх зацікавлених користувачів;

фолксономія (англійською folk — народний, taxonomy — таксономія, принцип упорядкування)

народна класифікація, практика колективного розподілу даних по категоріях з використанням ключових слів — тегів, які користувачі ресурсу добирають самостійно для позначення вмісту контенту;

динамічні (а не статичні) сайти

сайти представлені не персональними сторінками, а блогами, динамічними сторінками;

соціалізація

використання сервісів Веб 2.0 сприяє утворенню спільнот у мережі з метою обговорення деяких питань та спільної роботи над проектами, при цьому можливість виконання індивідуальних налаштувань, створення власного профілю користувача вирізняє кожну особистість поміж інших.

Як наслідок соціалізації, сервіси Веб 2.0 отримали назву соціальних. Призначенням цих сервісів є створення умов для організації спільної діяльності та для спілкування користувачів Інтернету.

У 2006 році американський журнал Time присвоїв титул людини року всім користувачам сервісів Веб 2.0. «Людина року — ти. Так, саме ти. Ти контролюєш інформаційну еру. Ласкаво просимо в твій світ», — надруковано на обкладинці журналу.

Розглянемо приклади сервісів Веб 2.0.

Мережні щоденники (блоги)

Блог — сервіс Інтернет, що дозволяє будь-якому користувачеві вести записи з довільної тематики. Блог (англійською blog, від «web log» — що означає «мережний журнал або щоденник подій»). За аналогією з особистими щоденниками блоги називають мережними щоденниками. Блог — це веб-сайт, основний вміст якого — записи, що регулярно оновлюють, зображення або мультимедіа. Основна відмінність блога від щоденника у тому, що в блозі записи можна коментувати і обговорювати з автором, тобто вступати з автором у публічну полеміку. За версією газети Washington Profile першими блогом вважають веб-сторінку Тіма Бернерса-Лі, де він, починаючи з 1992 року, публікував новини. Поширення блогів почалося з 1996 року. Важливі зручності:

• можливість підписки на стрічку новин за допомогою механізму RSS або Atom;
• можливість використання мови html, каскадних стилів та java-скриптів (хоча і без них можна повноцінно працювати);
• інтеграція з Google, наприклад, при розміщенні малюнка в блозі він автоматично потрапляє до середовища зберігання малюнків Picasa від Google, що належить до вашого акаунту;
• відсутня реклама.

Види спільнот: мікроблог (https://twitter.com), група (https://groups.live/com), блог (http://www.blogger.com).

Блоги можуть виступати не лише особистими щоденниками автора, а й бути осередком спільного розв’язання професійних, або освітніх задач. Наприклад:

• твій друг Інтернет http://intelol.blogspot.com;
• щоденник робіт учнів у проекті «Подарунок для мами» http://podarok77.blogspot.com;
• Flash, PHP та веб-програмування http://nub.com.ua.

Соціальні сервіси збереження мультимедійних ресурсів:

відеосервіси
— сайти в Інтернеті, що дозволяють безкоштовно зберігати, переглядати, коментувати, редагувати відеофрагменти. YouTube (Ютьюб) — служба, що надає послуги розміщення відеоматеріалів. Користувачі можуть додавати, продивлятись і коментувати ті чи інші відеозаписи. Завдяки простоті та зручності використання, YouTube став одним із найпопулярніших місць для розміщення відеофайлів. Служба містить як професійні кліпи так і любительські відеозаписи, включаючи відеоблоги. Компанія YouTube є найпопулярнішою спільнотою обміну відео у мережі, що дозволяє мільйонам людей знаходити, відтворювати і відправляти іншим користувачам оригінальні відеоролики. На YouTube є форум, де можна спілкуватися, ділитися інформацією і надихати користувачів зі всього світу. Після купівлі відеохостінгу пошуковим гігантом-Google, сервіс отримав ще більшу популярність і об'єднався з сервісом video.google.com. Останнім часом, сервіс став підтримувати зображення в HD якості. Перейти на сайт Youtube.com можна за посиланням http://youtube.com.

фотосервіси
— засоби мережі Інтернет, які дозволяють зберігати, класифікувати, обмінюватися цифровими фотографіями та організовувати обговорення ресурсів. Розглянемо мережеві фотосервіси на прикладі сервісу Picasa (багатомовний інтерфейс). Назва Picasa є своєрідним міксом прізвища іспанского художника Пабло Пікассо, фрази mi casa (my house) та скорочення «pic». Виходить щось на кшталт Домашнього сховища фото-шедеврів. Розрізняють два види Picasa:

• безкоштовна програма, що допомагає складати, класифікувати й редагувати фотографії на локальному комп'ютері. Скачати безкоштовну програму Picasa можна за посиланням http://programy.com.ua/ua/picasa/;
• Веб-альбоми Picasa, сервіс, що допомагає користувачам швидко й без зайвих труднощів публікувати фотографії в Інтернеті.

Увійти на сервіс Picasa ви можете з програми Picasa, або за посиланням www.picasaweb.com (через свій аккаунт в Google). Сервіс доступний для всіх і пропонує такі можливості:

• 1 ГБ безкоштовного простору для зберігання. Цього вистачить для публікації близько 4000 фотографій й обміну ними. При необхідності простір можна збільшити;
• висока якість фотографій, а також автоматична зміна їхнього розміру й оптимізація для перегляду на всьому просторі екрана;
• повне керування фотографіями, що спрощує завантаження опублікованих фотографій на комп'ютер.

Редактор Picasa і сервіс Picasa Web Albums можуть звіряти свої бази даних і у випадку виявлення нових фотографій в одному з них, фото автоматично додадуть в інший. Особливістю оновлених сервісів є те, що вони здатні підтримувати так звані іменні теги (name tags), що дозволяють системі розпізнавати обличчя людей, зображених на фотографіях. Завдяки такій можливості усі фотографії, на яких зображена та сама людина, можна автоматично помістити в окрему теку.

Google Docs (cпільна робота з документами)

— розроблений компанією Google безкоштовний мережевий офісний пакет, що включає текстовий, табличний редактор і службу для створення презентацій. Ця програма працює у межах веб-браузера без установлення на комп'ютер користувача. Документи і таблиці, створені користувачем, зберігають на сервері Google або локальному комп'ютері. Це одна з ключових переваг програми, бо доступ до даних можна здійснювати з будь-якого комп’ютера, під’єднаного до Інтернету. Доступ до особистих документів захищено паролем. Офіційна сторінка: http://docs.google.com. Головна сторінка сервісу працює як віддалений файловий менеджер. Основне його призначення полягає в управлінні документами на сервері розробника. Основна перевага даного механізму полягає в спільній роботі над документами. Достатньо лише надати доступ іншому користувачеві, і він зможе заходити на сервіс через свій браузер, переглядати або редагувати ваш матеріал.

Соціальні сервіси ВікіВікі (скорочено Wiki (Вікі))

Wiki-сервіс — це сайт, що дозволяє своїм відвідувачам редагувати матеріали, що вже на ньому розміщені, створювати посилання на інші сторінки, створювати свої сторінки (на wiki вони називаються статтями), обговорювати статті. Середовище дозволяє швидко оформити текст, вставити зображення, аудіо-файли у форматі *.ogg, GoogleMap, таблиці, внутрішні та зовнішні посилання, презентації (конвертовані у формат *.swf), карти знань, створені за допомогою програми FreeMind.

Вікіпедія — вільна багатомовна енциклопедія, в основі створення якої лежить ідея використання колективного розуму, — є прикладом найбільшого і надзвичайно популярного Веб 2.0 проекту.

Соціальні пошукові системи

Так називають веб-сайти, що надають можливості для пошуку інформації в Інтернеті. Найпопулярніші серед них — Google та Yahoo!

Форум

Інтернет-ресурс, популярний вид спілкування в інтернеті. Кожне повідомлення на форумі має свого автора, тему і власний вміст. Як правило, форуми поділено на теми, і кожна відповідь буде частиною загального відкритого обговорення певної теми. Крім того, форум нічим не обмежено. Ще одна особливість форуму — необов’язково відповідати в реальному часі. Теми і відповіді зберігаються протягом необмеженого періоду часу. Багато форумів існують багато часу, і декілька років може йти обговорення однієї теми. На форумі створюють теми для спілкування, що робить його кращим за чат. Всі, кого цікавить певна інформація, можуть зручно й швидко переглянути її на форумі. На форумі є адміністратори (власники форуму) та модератори (обслуговуючий персонал, який стежить за виконанням установлених правил і порядку). Форуми присвячують програмному забезпеченню, автомобілям, футбольній команді тощо.

Соціальні геосервіси

У світі є багато місць, де хотілося б побувати. На жаль, більшість з них відвідати особисто так і не вдасться. Але ж так хочеться побачити все своїми очима. Допоможуть у цьому соціальні геосервіси мережі Інтернет. Наприклад, за допомогою фотохостингу Panoramio з багатомовним інтерфейсом, який інтегрований з Картами Google, можна завантажувати фотографії та прив'язувати їх до Google Maps та Google Earth, а також додавати коментарі. Після модерації (це, зазвичай, займає близько місяця) та, чи інша опублікована фотографія стає доступна всім користувачам карт від Google.

Геосервіси відрізняються великою кількістю функціональних можливостей. Реєстрація в соціальному геосервісі безкоштовна, що робить його доступним широкій аудиторії користувачів. Простий інтерфейс, дозволяє вибирати режими і масштаб перегляду, можливість пошуку необхідного об'єкта в залежності від його категорії. Додавання фото і нових ділянок карти доступно будь-якому відвідувачу сайту, але редагування об'єктів доступно тільки зареєстрованим користувачам.

Альтернативні соціальні мережі

Часи популярності Facebook і ВКонтакте в Україні помалу відходять в історію. Популярними стають альтернативні соціальні мережі, що об’єднують людей за захопленнями і способами сприйняття. Якщо темпи росту аудиторії Facebook падають, то загальна кількість користувачів соціальних мереж, за даними comScore, за період з 2007-го по 2011-й виросла утричі — з 500 млн до 1,5 млрд. Сьогодні 82% всіх Інтернет-користувачів — активні учасники соціальних мереж. Саме на роботу в соціальних мережах припадає одна з п’яти хвилин, проведених в інтернеті. Ріст соціальних мереж є глобальним культурним феноменом. Особливе місце в якому займають вузько профільовані і монофункціональні соціальні мережі, аудиторія яких нестримно зростає.

Приклади Веб 2.0 проектів:

• Netvibes — персональний робочий стіл;
• Pinterest — соціальний сервіс, який дає можливість користувачам додавати в режимі онлайн зображення та розміщувати їх у тематичні колекції;
• UcoZ — веб-хостинг.

1. Що таке комп’ютерна мережа?
2. Що таке канал зв’язку?
3. Що таке лінії зв’язку? Які бувають лінії зв’язку?
4. Від чого залежить пропускна здатність мережі?
5. Назвіть види каналів зв’язку? За якими ознаками можна класифікувати канали зв’язку?
6. Що таке точка доступу?
7. Які ви знаєте мережні пристрої? Поясніть їх призначення.
8. Що таке модем?
9. На які види поділяються модеми в залежності від:
   — розташування відносно ПК?
   — каналу зв'язку?
10. Кого ми називаємо провайдером? Назвіть функції провайдера.
11. Які ви знаєте способи під’єднання до Інтернету?
12. Що називають сервісом мережі Інтернет?
13. Назвіть відомі вам стандартні сервіси Інтернет.
14. Погляньте уважно на малюнок і поясніть:
    
    
    

    
    — Що таке сервіси Веб 2.0.?
    — Чим Веб 2.0 відрізняється від Веб 1.0?
    — Чому сервіси Веб 2.0. називають соціальними?
    — Як ви розумієте ідею використання «колективного розуму» у Веб 2.0.?
    — Наведіть приклади соціальних сервісів веб-2.0.

15. Поясніть призначення геосервісів.

6. Пiдбиття пiдсумкiв уроку
Виставлення оцiнок.

7. Домашнє завдання

1. Опрацювати конспект.
2. Ознайомитися із зовнішнім виглядом і характеристиками мережних пристроїв, для чого скористатися сайтом будь-якого інтернетмагазину.
3. Ознайомитися із сервісами Інтернету, посилання на які подано у конспекті уроку.
4. Підготувати повідомлення (за бажанням) про соціальні сервіси Веб 2.0, які не були розглянуті на уроці..

Текст упорядкувала Наталія Іванівна Литвиненко, учитель СЗШ № 132 Голосіївського району міста Києва, під час виконання випускної роботи на курсах підвищення кваліфікації з 08.09.2014 по 12.09.2014 та 26.12.2014.